Після спливу позовної давності заборгованість визнається безнадійною та, відповідно, якщо це кредиторська заборгованість, то нараховуються доходи, а якщо дебіторська, то — відноситься до витрат.
Для віднесення заборгованості до безнадійної у зв'язку зі спливом позовної давності (згідно з пп. а) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), у відповідному звітному періоді визначальним є вірне обчислення дати спливу позовної давності.
Загальний строк позовної давності становить 3 роки.
Проте, не завжди зрозуміло з якого моменту потрібно починати відлік позовної давності.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Тобто, якщо у договорі встановлений строк (термін) виконання зобов'язання, то відлік починається з наступного дня.
Але нерідко трапляються ситуації, що у договорі відсутнє визначення строку (терміну) виконання зобов'язань, або письмовий договір відсутній взагалі, а є тільки рахунок-фактура та/або видаткова накладна чи акт виконаних робіт.
Нижче наведена таблиця яка допоможе визначити дату початку спливу позовної давності.
Проте, слід враховувати, що інформація, наведена в таблиці, є загальною, і під час аналізу ситуації потрібно враховувати низку факторів, зокрема, чи мало місце переривання позовної давності.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Тому під час визначення дати спливу позовної давності необхідно враховувати й такі факти, як здійснення часткового виконання зобов'язань (здійснення оплат, постачання товарів тощо), наявність актів звірки та інших документів (додаткових угод, заяв, претензій, листів), які містять інформацію про визнання обов'язку, та, відповідно переривають строк позовної давності.