06 августа 2012

Задоволення грошових вимог кредиторів за рахунок майна боржника

Звернення стягнення на майно боржника є найпоширенішим способом задоволення грошових вимог кредиторів в цивільному та господарському процесах. Основними питаннями, що постають перед кредитором в подібних справах, є такі:

-         шляхи отримання виконавчого документу, галузева підсудність спору (у разі звернення  до суду);

-         формулювання позовних вимог;

-         забезпечення належного виконання судового рішення органами державної виконавчої служби.

Для встановлення галузевої підсудності спору необхідно брати до уваги загальні правила підсудності, встановлені Цивільним процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України.

Згідно з абз. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ГПК, господарським судам України підсудні справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України,  суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:  захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;  інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, галузева підсудність подібних майнових спорів визначається наступним чином: якщо кредитор та боржник є юридичними особами (згідно з чинним законодавством, статус юридичної особи також має фізична особа – підприємець) і спір стосується виконання господарського договору, позовна заява має подаватись до господарського суду і розглядатись за правилами господарського судочинства. В інших випадках – позов подається до суду загальної юрисдикції і розглядається за правилами цивільного судочинства.

Щодо визначення територіальної підсудності спорів:

згідно з ч.ч. 1,2 ст. 109 ЦПК України, ч. 2 ст. 15 ГПК України, спори про стягнення заборгованості або звернення стягнення на майно мають подаватись за місцезнаходження відповідача, як в цивільному так і в господарському процесах (крім випадків виключної підсудності, про які мова буде йти нижче).

Крім вищезазначеного, необхідно виділити такий позасудовий спосіб захисту прав кредитора, як стягнення заставного майна за виконавчим написом нотаріуса.  Відповідно до п. 284 Розділу 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р.,  нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. У випадку примусового звернення стягнення на майно боржника, таким документом є нотаріально засвідчений договір застави нерухомого або рухомого майна. Виконавчий напис нотаріуса підлягає примусовому виконанню, згідно з п. 4 ст. 2 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» та не потребує додаткового звернення до суду.

Для правильного формулювання позовних вимог важливими є такі обставини:

-         чи укладений в забезпечення виконання зобов‘язань боржника договір застави майна;

-         чи вартість заставного майна є достатньою для задоволення грошових вимог кредитора в повному обсязі.

У випадку наявності договору застави, кредитор має можливість звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на заставне майно боржника. Якщо договір застави посвідчений нотаріально, крім права на звернення до суду, кредитор може обрати позасудовий шлях стягнення боргу на підставі виконавчого напису нотаріуса (про що йшлось вище).

Насамперед, необхідно зауважити, що у випадку звернення стягнення на заставне нерухоме майно в  порядку цивільного судочинства, застосовується правило ч. 1  ст. 114 ЦК України про виключну підсудність, а саме – позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Також доцільно звернути увагу на те, що в разі подання позовної заяви про звернення стягнення на заставне майно (як і у випадку звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису), при виконанні судового рішення (виконавчого напису) органи державної виконавчої служби матимуть можливість задовольнити грошові вимоги кредитора лише за рахунок майна, що є предметом застави. Таким чином, навіть за наявності в боржника іншого майна, грошових коштів, державна виконавча служба не матиме підстав на реалізацію такого майна чи стягнення коштів. У випадку недостатності коштів, отриманих від реалізації заставного майна, кредитор для задоволення своїх вимог буде змушений звертатись до суду повторно із позовною заявою про стягнення залишку заборгованості в загальному порядку.

Таким чином, у деяких випадках навіть за наявності договору застави більш доцільним є від початку звертатись з позовною заявою про стягнення заборгованості. За наявності такого судового рішення, є можливість здійснювати стягнення коштів за рахунок як заставного, так і іншого майна, належного боржнику, а також – грошових коштів на банківських рахунках, відрахувань із заробітної платні, тощо.

Для забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення коштів, стягувачу необхідно вжити певні дії, зокрема, на стадії судового розгляду справи. Найпоширенішим способом ухилення боржника від виконання судового рішення є вчинення дій з метою позбутись належного йому майна шляхом оформлення угод купівлі-продажу, дарування або відчуження майна іншим чином.

З метою перешкоджання таким діям боржника, доцільним є подання в ході судового процесу  заяви про забезпечення позову. Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Частиною 1 ст. 152 ЦПК України передбачено, що  позов забезпечується:

-          накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

-          забороною вчиняти певні дії;

-          встановленням обов’язку вчинити певні дії;

-          забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

-          зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

-          зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

-          передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Аналогічні права позивача передбачені і в господарському процесі – ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Таким чином, при зверненні з позовною заявою про стягнення грошових коштів необхідно також подати заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно боржника. В окремих випадках є можливість, крім накладення арешту, домогтись вилучення майна в боржника та передачі його на відповідальне зберігання кредитору або третім особам на час розгляду справи в суді.

Про забезпечення позову суд (господарський суд) виносить відповідну ухвалу.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, згідно з ЗУ «Про виконавче провадження» та є обов‘язковою для виконання органами державної виконавчої служби України.

Подальші дії щодо забезпечення позову виконуються державною виконавчою службою в порядку ЗУ «Про виконавче провадження».