Оскарження рішень, дій та бездіяльності державної виконавчої служби учасниками виконавчого провадження

Связанные материалы:

Чинне законодавство України передбачає широке коло можливостей впливу на хід виконавчого провадження для фізичних та юридичних осіб. Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені такі загальні права учасників виконавчого провадження:  ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження»). Частиною 3 статті 12 Закону додатково передбачені такі права:  укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

Крім вищезазначеного, законодавством прямо передбачено право учасників виконавчого провадження на оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби. Загальний порядок такого оскарження встановлений статтею 82 ЗУ «Про виконавче провадження». У відповідності до частин 1, 2 згаданої статті, боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Інші учасники виконавчого провадження (до яких належать стягувач, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності), крім оскарження в судовому порядку, також наділені правом  оскаржувати згадані рішення, дії та бездіяльність   до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Частиною 7 статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що скарга до керівництва органів державної виконавчої служби подається в письмовій формі та має містити:

-          найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;

-          повне найменування (ім’я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім’я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;

-          реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);

-          зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено;

-          викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

-          підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Згідно з частиною 8 згаданої статті, скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Як зазначалось вище, учасники виконавчого провадження мають право на оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби в судовому порядку. Під учасниками виконавчого провадження тут слід розуміти всіх осіб, вказаних в ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про виконавче провадження», крім державного виконавця. Статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства уточнюється, що право на звернення до суду мають не лише учасники виконавчого провадження, але й  особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, тобто, — поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ, залучених державним виконавцем у порядку, встановленому цим Законом (частина 2 ст. 7 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Частиною 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, – до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України №5 від 21.05.2012 року надано роз‘яснення вищезгаданих норм щодо галузевої юрисдикції таких спорів.

Отже, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У розумінні статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому, до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби належать також їх представники за законом чи договором.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адміністративної юрисдикції незалежно від суб’єкта звернення до суду (частина п’ята статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».